А як у них? Організаційна структура апарату парламенту

Стрімкий розвиток культури парламентаризму сприяє змінам у функціонуванні парламентського апарату, зокрема перегляду його нормативно-правового регулювання, організації структурних підрозділів, підвищенню якості та ефективності роботи за допомогою впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, посиленню контролю з боку ЗМІ та громадськості. У цьому контексті головним завданням апарату парламенту є допомога законодавчому органу у виконанні своїх повноважень та завдань і підтримка всієї супровідної діяльності, пов’язаної з продукуванням законів.

У міжнародній практиці статус апаратів парламентів регулюється конституційно (Австрія, Греція, Канада, ФРН, Норвегія, Швеція), законодавчо (США, Швеція, Великобританія) або визначається внутрішнім регламентом (Франція, Іспанія, Італія, Польща, Фінляндія, Румунія). Усі структурні одиниці апарату можна поділити на три види, відповідно до функціонального призначення: 1) політичні (секретаріати керівництва парламенту, комітетів та депутатських фракцій, особисті помічники парламентарів); 2) експертно-аналітичні (дослідницькі служби, бібліотека, видавництво, правовий відділ); 3) матеріально-технічні (господарська частина, документний та кадровий відділи, комп’ютерне забезпечення).

Апарат Верховної Ради України налічує понад 20 структурних підрозділів: керівництво; секретаріати Голови та його заступників, комітетів та депутатських фракцій; управління (науково-експертне, юридичне, документального забезпечення, організаційне, інформаційне, комп'ютеризованих систем, забезпечення міжпарламентських зв'язків, по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування, кадрів, управління справами Апарату); відділи (зв'язків з органами правосуддя, з питань звернень громадян, контролю, прес-служба, сектор мобілізаційної роботи та Інститут законодавства ВРУ). Експерти визначають наступні проблеми функціонування Апарату Верховної Ради України:

• складна структурна мережа його органів;

• дублювання функцій, особливо правової та інформаційної;

• кадровий підбір, що не відповідає компетенціям;

• критерії регулювання структурних підрозділів;

• невиправдано велика кількість працівників;

• слабка комунікація між структурними одиницями.

З огляду на досвід зарубіжних країн з високою парламентською культурою кількість структурних підрозділів коливається від 4 до 6, рідко досягає 10. У Великій Британії (10 структурних підрозділів) виділяють загально-парламентські підрозділи та підрозділи, що обслуговують лише одну з палат. До першої групи належать відділ Парламентської асоціації Співдружності націй, управління інформаційно-комунікаційних технологій, архівно-дослідницька служба. У роботі виключно Палати громад допомагають кадровий та фінансовий департаменти, секретаріати комітетів, департаменти інформаційного та господарського забезпечення. Дещо відрізняється організація апаратів парламентів США та Канади, вони складаються з 4 структурних одиниць: 1) секретаріати; 2) служба безпеки; 3) адміністративне управління; 4) служба керівника апарату. Зокрема, цікаво, що інформаційний відділ належить до департаменту служби безпеки, також важливу роль відіграє служба капелана (керівника апарату), що займається всіма процедурними питаннями функціонування парламенту, у тому числі фінансовим аудитом.

Досить цікавою є структура Апарату Бундестагу, що складається з чотирьох департаментів. До першого належать секретаріати комітетів, комісій, відділ з питань парламентів федеративних земель; другий займається науково-експертною підтримкою та дослідницькою роботою; третій – генеральний директорат – забезпечує адміністративно-господарську підтримку; до четвертого належать юридичний відділ та управління кадрами, служба організаційно-технічного забезпечення і внутрішнього аудиту. Заслуговує на увагу організаційна структура Апарату Національної асамблеї Франції, який складається з трьох структурних підрозділів: 1) відділ законопроектної роботи; 2) адміністративний департамент логістики, бюджету та фінансового контролю закупівель; 3) департамент людських ресурсів інформаційних систем.

У парламентах Швеції, Фінляндії та Угорщини організаційна структура апарату дещо схожа та налічує 5 департаментів: 1) секретаріати голови парламенту та комітетів; 2) департамент зв'язків з ЄС; 3) адміністративний відділ (відділ кадрів та офіс технічного забезпечення); 4) інформаційний відділ (бібліотека та дослідницька служба); 5) центральний офіс (управління документного забезпечення).

Найближчим до України є досвід структури Апарату Сейму Польської Республіки, він також нараховує близько 20 структурних одиниць: секретаріат голови Сейму, правовий та кадровий департаменти, дослідницька служба, бюро міжнародних відносин, фінансовий департамент, служба безпеки, секретаріати парламентських засідань та комісій, законодавче бюро, бібліотека Сейму, відділ кореспонденції та інформації, бюро обслуговування депутатів, господарсько-технічний відділ, парламентське видавництво, центр комп'ютерного забезпечення, департамент інвестицій та закупівель, служба внутрішнього аудиту, прес-служба.

Враховуючи світовий досвід, необхідно оптимізувати структуру Апарату Верховної Ради України, переглянути функції та компетенції структурних підрозділів з метою уникнення їх дублювання; проводити регулярний аудит діяльності Апарату та розробки механізму контролю якості його діяльності, уніфікувати та нормативно закріпити процедуру підбору кадрів, посилити експертно-аналітичні та інформаційно-комунікаційні функції. Апарат має стати кваліфікованим партнером депутатів у здійсненні законодавчої роботи та бути надійним помічником у забезпеченні комунікації з громадянським суспільством.

Матеріал підготовлено ОПОРА в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.